Міжнародна команда науковців створила цифрову лицеву апроксимацію раннього Homo sapiens за матеріалами з археологічної пам’ятки Джебель-Ірхуд у Марокко. Робота спирається не на повністю збережений череп однієї людини, а на композитну 3D-модель, зібрану з викопних фрагментів, щелепи та зубів, вік яких оцінюють приблизно у 315 тисяч років.
Автори моделі відтворили кісткову основу голови, а потім додали м’язи, м’які тканини та шкіру, використовуючи анатомічні орієнтири сучасних людей. Результатом стали наукова чорно-біла візуалізація та кольоровий художній варіант із волоссям і бородою. Проєкт очолив бразильський фахівець із 3D-моделювання Сісеру Мораес; його опублікували в журналі Heritage під назвою Digital Facial Approximation of Jebel Irhoud Composite Skull.
Не портрет конкретної людини
Нова візуалізація не може вважатися точним портретом мешканця Джебель-Ірхуда. Череп для неї є композитним, тобто складеним із решток кількох знахідок, а викопні кістки не дають змоги достовірно визначити колір шкіри, очей, волосся, зачіску чи наявність бороди. Ці деталі у кольоровому зображенні є художньою інтерпретацією, а не встановленими рисами зовнішності.
Найбільш надійною частиною такої роботи є форма кісткових структур обличчя — зокрема щелеп, надбрівних дуг і носової ділянки. Натомість товщина м’яких тканин визначається за усередненими анатомічними даними сучасної людини, тому зображення радше показує ймовірний вигляд представника популяції, а не відтворює індивідуальне обличчя.
Чому Джебель-Ірхуд має значення
Пам’ятка Джебель-Ірхуд стала однією з ключових для вивчення походження нашого виду після переоцінки її віку у 2017 році. Тоді в журналі Nature повідомили, що термолюмінесцентне датування обпалених крем’яних знарядь із того самого археологічного шару дало оцінку 315 ± 34 тисячі років. Окремо датований зуб Irhoud 3 виявився молодшим — 286 ± 32 тисячі років.
Дослідники, які описували викопні рештки у Nature, зазначали, що джебель-ірхудські гомініни мали відносно сучасні риси обличчя, щелеп і зубів, але водночас зберігали архаїчнішу форму мозкового відділу черепа. Це підтримує уявлення про те, що формування Homo sapiens було тривалим процесом і відбувалося в різних регіонах Африки, а не в межах одного ізольованого осередку.
Цифрова апроксимація не змінює класифікацію знахідок і не дає нових генетичних даних про ранніх людей. Її головна цінність — зробити складні палеоантропологічні матеріали зрозумілішими візуально, водночас зберігаючи межу між тим, що можна встановити за кістками, і тим, що залишається припущенням художників та науковців.
