Президент Фінляндії Александр Стубб закликав європейських лідерів налагодити прямий діалог із Володимиром Путіним, але діяти за спільною позицією. В інтерв’ю Financial Times він заявив, що Європа надто довго перекладала відповідальність за контакти з Росією на інших партнерів і має активніше долучатися до пошуку шляхів завершення війни проти України.
Стубб наголосив, що прямі контакти не означають передачу Кремлю права визначати умови миру. За його словами, для переговорів необхідна узгоджена європейська лінія, яка охоплювала б гарантії безпеки для України, питання територій, припинення вогню, заходи довіри та майбутню систему безпеки на континенті.
27 жовтня 2026 року Стубб разом із прем’єр-міністром Норвегії Йонасом Гаром Стьоре провів телефонну розмову з Путіним. Як повідомляв уряд Норвегії, дзвінок ініціювали Гельсінкі та Осло, а його теми попередньо погодили з Україною. Фінський президент і норвезький прем’єр передали російській стороні позицію щодо необхідності припинення війни та подальших переговорів.
Водночас норвезький уряд окремо уточнив, що Стубб і Стьоре говорили від імені Фінляндії та Норвегії, а не представляли Європу загалом. Це відрізняє їхній контакт із Путіним від формального переговорного формату між Росією та європейськими інституціями.
Координація з Києвом
Після розмови Стубб і Стьоре поінформували президента України Володимира Зеленського. За повідомленням Офісу президента України, вони передали Путіну вимогу перейти до реальних кроків із деескалації, зокрема щодо ударів по енергетичній та іншій цивільній інфраструктурі.
Українська сторона тоді не повідомляла про досягнення будь-яких домовленостей із Росією. Йшлося про підготовку тристоронньої зустрічі у листопаді за участю української, американської та російської команд. Результати таких контактів залежатимуть не лише від наявності каналів зв’язку, а й від готовності Москви погоджуватися на конкретні умови припинення війни.
Стубб після дзвінка заявив, що не почув від Путіна нових позицій. На його думку, завершення війни потребує прямих контактів із російським керівництвом, оскільки остаточні рішення в Росії ухвалює саме Путін. Водночас будь-які переговори про території, безпеку чи повоєнне відновлення не можуть відбуватися без участі та згоди України.
Фінський президент також порівняв нинішній момент із вибором між логікою Ялтинської конференції 1945 року, коли великі держави визначали сфери впливу, і принципами Гельсінського заключного акта 1975 року — суверенною рівністю держав, непорушністю кордонів і територіальною цілісністю. Для України це принципове питання: переговорний процес не має перетворитися на домовленість великих держав щодо її майбутнього без Києва.







