Українські стартапи випереджають екосистему, але втрачають юрисдикції та капітал
Українські технологічні команди розвиваються швидше, ніж державна й ринкова інфраструктура, яка мала б супроводжувати їх від створення компанії до міжнародного масштабування. Через нестачу зрозумілих корпоративних правил, нерівний доступ до фінансування та фрагментовану підтримку засновники часто реєструють бізнес у США, Естонії або Великій Британії ще до першого інвестиційного раунду.
Такий висновок міститься у дослідженні стану української стартап-екосистеми, яке Civitta та EasyBusiness підготували для Міністерства цифрової трансформації й Українського фонду стартапів у межах проєкту EU4Innovation East. Партнер Civitta та співзасновник Challenger Accelerator Юрій Блавт у колонці для AIN назвав ключовим розривом між темпом розвитку самих стартапів і можливостями середовища, у якому вони працюють.
За оцінкою European Startup Nations Alliance, Україна вже відповідає 76% європейських стандартів розвитку стартап-екосистеми та посідає місце у першій шістці серед 24 країн-учасниць оцінювання. Водночас формальна відносна простота відкриття бізнесу не розв’язує головної проблеми технологічних компаній: для залучення венчурного капіталу їм потрібні передбачувана корпоративна структура, захист прав інвесторів і належно оформлена інтелектуальна власність.
В українському законодавстві досі немає окремого визначення стартапу. На ранньому етапі команда може працювати через кількох ФОПів, щоб зменшити адміністративні та податкові витрати. Але зі зростанням бізнесу така модель стає незручною для інвесторів: фонди зазвичай очікують зрозумілу компанійну структуру та прозоре володіння продуктом, кодом, патентами чи іншою інтелектуальною власністю.
Саме на цьому етапі засновники нерідко створюють холдингові компанії в Делавері, Естонії або Великій Британії. Для стартапу це може спростити переговори з міжнародними фондами, укладення інвестиційних угод і роботу з іноземними клієнтами. Для України наслідок інший: тут можуть залишатися команди, розробка й частина операційної діяльності, тоді як корпоративна юрисдикція, інвестиційний капітал і частина майбутньої податкової бази переходять до інших країн.
Фінансування технологічного сектору водночас зростає, але розподіляється нерівномірно. За наведеними в дослідженні даними, у 2025 році інвестиції в технологічні компанії сягнули майже $500 млн. За два роки обсяг грантового фінансування збільшився більш ніж удесятеро — з $7 млн до $78 млн.
| Показник | Дані дослідження |
|---|---|
| Інвестиції в технологічні компанії у 2025 році | Майже $500 млн |
| Грантове фінансування за два роки | Зросло з $7 млн до $78 млн |
| Частка грантів, спрямованих у DefenseTech | 77% |
| Стартапи, що працюють на міжнародних ринках | 63% |
| Компанії, що працюють повністю за межами України | 12% |
Переважна частина грантових ресурсів — 77% — нині надходить у DefenseTech. В умовах повномасштабної війни така концентрація фінансування зрозуміла: оборонні рішення мають пряме значення для безпеки країни. Проте цивільні проєкти, за оцінкою авторів дослідження, відчувають нестачу грошей на стадіях pre-seed, коли продукт і команда лише формуються, та growth, коли бізнесу потрібен капітал для швидкого розширення.
Проблема не зводиться до загального обсягу грошей. Стартапу потрібні різні інструменти на різних етапах: грант або кошти засновників для перевірки ідеї, ангельські чи венчурні інвестиції для запуску продукту, а згодом — фінансування для масштабування. В Україні, йдеться в дослідженні, цей ланцюг часто переривається. Венчурний борг та інвестиційний краудфандинг залишаються недостатньо розвиненими, тому компанія може отримати стартову підтримку, але не знайти ресурсів для наступного кроку.
Інфраструктура підтримки формально стала ширшою. В Україні працюють інкубатори, акселератори та венчурні студії, розвивається мережа Європейських цифрових інноваційних хабів, з’являються прототипувальні лабораторії. Загалом автори дослідження нараховують близько 150 екосистемних організацій.
Втім, велика кількість учасників не гарантує цілісного маршруту для засновника. Більшість програм зосереджені на ранній стадії, працюють відокремлено й часто залежать від донорського фінансування. Команда може пройти акселерацію, але надалі самостійно шукати інвестора, лабораторію для тестування розробки, корпоративного партнера для пілоту чи консультанта для виходу на іноземний ринок.
Найпомітнішим цей розрив є для deep-tech та інженерних стартапів. Таким проєктам недостатньо лише програм менторства або презентацій перед інвесторами: їм можуть бути потрібні обладнання, лабораторні випробування, виробничі партнери та довший горизонт фінансування. Українські наукові установи й лабораторії, за оцінкою дослідження, досі здебільшого орієнтовані на академічні дослідження, а не на створення продуктів для ринку.
Окремим викликом лишається міжнародна експансія. Для українських стартапів вона часто є не наступною фазою, а вихідною бізнес-моделлю: 63% компаній уже працюють на закордонних ринках, ще 12% ведуть діяльність повністю за межами України. Невеликий внутрішній ринок обмежує можливість швидко нарощувати продажі лише всередині країни, особливо для B2B-продуктів і нішевих технологічних рішень.
В Україні вже діють інструменти, що мають допомагати компаніям виходити за кордон: Diia.Business, Офіс з розвитку підприємництва та експорту, міжнародні делегації за координації Українського фонду стартапів, matchmaking-програми та партнерства на кшталт UA–UK TechBridge. Проте вони поки не формують єдиної системи підтримки. Засновникам усе ще доводиться самостійно розбиратися з вимогами інших юрисдикцій, шукати локальних партнерів і вибудовувати мережу контактів.
Автори дослідження сформували 74 рекомендації та визначили 22 пріоритетні ініціативи. Їхня спільна логіка — створити безперервну систему підтримки: від оформлення компанії та перших коштів до тестування продукту, корпоративних пілотів, державних закупівель інновацій і виходу на нові ринки.
Для України питання полягає не лише у кількості створених стартапів. Від того, чи з’являться зрозумілі правила для інвесторів, доступне фінансування цивільних проєктів і зв’язок між освітніми, науковими, корпоративними та експортними інструментами, залежить, де нові технологічні компанії реєструватимуть головний бізнес, залучатимуть капітал і формуватимуть довгострокову економічну цінність.
